Скажи, як вижити в цій довгій війні, коли цифри на стінах стають затією сні?
Як нам людьми поміж болю залишитись, в дзеркало глянути і не розбитись?
Вже чотири роки рахуємо ці зими.
Стали дорослими, стали чужими для тих, хто не знає, як пахне пітьма, коли в кожній хаті фортеця німа.
Як зберегти здоров'я всіх тих батьків, що виростили в темряві нових зірок дітей?
Без струму в розетках, без зайвих слів, в лабіринтах холодних міських пустель.
Ворог б'є в дроти, намагаючись збити коріння, але ми проростаєм крізь каміння терпіння.
Замість вольтів у нас пульс у скронях, країну тримаємо в теплих долонях.
А ми плекаємо вогонь, де немає мереж.
Ми тихе сяйво без кордонів і меж.
В кожній кімнаті, де гасне ліхтар, ми зберігаємо найвищий дар.
Це не просто виживання, це мистецтво бути в темряві, чути в темряві, чути
серце своє.
Підручник при свічці, малюнок на стіні.
Ми вчимо дітей жити не у вісні, що людяність це не коли є комфорт, а коли ти ділиш свій останній натюрморт.
Гарячий чай у термосі як символ надії.
Ми стали сильніші за власні події.