Кажуть, чоловіки не плачуть
Бо їм не личить слабкістя
А я мовчу, ніхто не бачить
Як біль випалює серця
Він звик триматися спокійно
Коли в його душі гроза
Та чоловік не скриці брати
І серце в нього не скаміння
А так би вийти серед полів
Де вітер стелиться вже так, і закричати
Свою долю
Щоб біль розстанув у вітра
Кричати не будустям
Аж поки голос не охрипне
А потім знов піти до людей
І усміхнутись, як завжди