Поглянь, як тихо падає туман.
У пастці цих засклених екранів.
Я закриваю свій старий роман,
де було стільки болю та обманів.
Лишаю тільки чисту акварель,
щоб малювати нам нові світи.
Ми обминули сотні гострих скель,
щоб у весну нарешті разом йти.
Коли змовкають голоси міські, я відчуваю дотик твоєї руки,
і все навколо втрачає свій звук.
Лишається твій тихий, чистий стук.
Ти тут.
Я тут. Час уповільнює свій рух.