До пізньої ночі
обоє тепер в телефоні.
Стікають на подушку сльози
гарячі, солоні.
І тягнеться знову, і знову боїться набрати рука.
Та цих помилок не пробачить ніколи життя-ріка.
Ти пишеш листа їй,
а потім вже звично стираєш.
По колу у мріях
і спогадах тихо блукаєш.
Як важко без неї!
Та ти обираєш мовчати,
хоча твоє серце
продовжує вперто кохати.
Ну чому все так складно?