Ми так багато вміли промовчати
Ти вчився без мене засинати, а я не повертатися до тебе
Ми берегли образи, наче правду, ховали ніжність десь на самім дні.
І тільки зараз я нарешті знаю, хто любить, той не має відпускати
Не віддавай мене нікому, навіть якщо скажу і віди, я можу гордо грюкнуть двері, та ти за мною все ж прийди
Не віддавай мене нікому, не дай чужою мені стати, бо можна переж пережити відстань,
Та не любов, яку віддав
Ми думали, ще буде час сказати
Усе, що залишалося в душі,
Та час не любить довго нас чекати,