У чорного моря
Акацій тінь лягла на старий дворик, де сміх і гомен були без перешкод.
Той світлий світ, що вічне серцю рідний, тепер зберігає у собі війни опік.
Та в синьому небі співались граї птахів, і чайки вільно над водою кружляли, пронизує небосвист сталевий.
Все мітить чорним те, що так любили.
Є місто, яке я бачу у вісні.
О, як би ви знали, як дороги
У чорного моря, що з'явився мені.
У квітучих акаціях місто.
У квітуч морський прибільше потів біля парапету, тепер у вікні все частіше дим і гар, і чорним попелом зустрінуті
Світанки.
Там, де звучала звична розмова, де люди були ближчі один для одного, тепер стоять з різних боків
І в кожному бачать лише риси ворога.
Є море, якому я плив і тонув, і на берег витягнутий на щастя.
Є повітря, яке я в дитинстві вдихнула.
І вдосталь не міг надихатися.