Тихо-тихо, тихо-тихо, тихо вітер плаче.
А дівчина у вісні милого побачить.
Тихо-тихо почуття в серці заховає і ніхто не знає, як вона кохає.
Ой було кохання, як медовий цвіт, і співало серце на весь білий світ.
Мріяли, любили, долю будували, почуття в душі бережно тримали.
Та в житті, на жаль, інколи буває,
що розлука зовсім дозвіл не питає.
Тихо-тихо, тихо-тихо, тихо річка плаче.
Єі-єі-єіє. А дівчина у вісні милого побачить.
Єі-єі-єіє. Тихо-тихо уночі пісню заспіває і ніхто не знає, як вона кохає.
Ось стежина дивна, куди ж їй тепер іти?
Доля непокірна, кохання поверни.
Не горять вогні, не палають очі, не зігріє любий в ці холодні ночі.
Буде серце вірити, а душа чекати.
Буде вона милого по світу шукати.