Сіла мати край віконця,
нитку-голку протягла.
На біленькім полотні
долю синові плела. Що там вишити, синочку?
Щоб крізь роки провело,
щоб любов була з тобою. А лихе усе
пройшло.
Виший, мамо, синє небо, щоб була в душі свобода.
Виши й сонце золоте.
Щоб щаслива була доля, виши й червону калину.
Щоб любов не відцвіла. І впиши в мою сорочку те тепло.
Що ти дала.
Виши й, мамо, там травицю, щоб вертався я додому, щоб дорога не губилась, щоб вертала мене знову.
Золотими ниточками виши й хліб на рушнику,
щоб достаток був у хаті, щоб любов жила в роду.