Ми познайомились з тобою у вагоні метро,
Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.
Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,
І ми у позі еротичній були загнані в тупік.
Інтелігентний мужчина, український інженер,
Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.
Зашипіли двері, станція "Хрещатик" –
І народ почав з вагона, як картопля випадати.
Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі
І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.
І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,
Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.